чала про се розмову. Вона була стурбована чутками, що дійшли до неї. Разом з Моуглі була вона в гущавині нетрів і хлопчик лежав, притиснувшись головою до її чудової чорної шерсти.
— Маленький братіку, — почала вона, — чи часто я говорила тобі про те, що Шер-хан твій ворог?
— Ти говорила про се мені стільки разів, скільки оріхів висить на кокосовій пальмі, — відповів Моуглі, котрий, звичайно, не міг їх перелічити. — Ну, то що ж з того? Я хочу спати, Багіро, а Шер-хан має тільки довгого хвоста та гучний голос, як у Мора-Павича.
— Почекай спати. Балу знає, що Шер-хан твій ворог; я про се знаю, родина про се знає; та навіть і ти безглуздий — безглузда крихотко, про се знаєш. І Табаки теж казав тобі про се.
— О, о, — відповів Моуглі: — Табаки недавно приходив до мене із своїми лукавими словами і казав, що я людська дитина, що мені не слід викопувати земляні оріхи. Я вхопив Табаки за хвіст і два рази ударив його, щоб на далі був звичайнішим.
— Ну, і не мудро ти зробив, бо хоч Табаки і усякому шкодить, але тут говорив він про те, що торкається тільки тебе. Шер-хан не сміє убити тебе в нетрях; але пам'ятай, що Акела дуже вже старий, а коли він не зможе
