дували мене крізь залізні прути із залізної миски до того часу, поки одної ночи я не відчула, що я Багіра-пантера, а не людська забавка. І я розбила залізну клітку лапою з одного маху та й втікла. А через те, що я досить добре придивилася до людських звичаїв, то з мене виробився найлютіший звір в нетрях, лютіший навіть за Шер-хана. Хіба се не правда?
— Так, — відповів, — всі в нетрях бояться Багіри, — всі, крім мене.
— Ах ти ж, дитино ти людська, — ніжно відповіла чорна пантера. — Хай же буде відомим тобі, що колись ти повернешся до людей так само, як і я повернулася до своїх нетрів; повернешся до людей, до братів своїх, — звичайно, коли не вб'ють тебе на Раді.
— Але за віщо? за віщо можуть убити мене? — запитав Моуглі.
— Глянь на мене, — відповіла Багіра.
І Моуглі пильно подивився їй в очі. Через пів хвилини велика, чорна пантера одвернула вбік голову.
— От за що, — промовила вона, — навіть я не можу витримати твого погляду, а я родилася серед людей і люблю тебе. Инші ненавидять тебе за те, що не насмілються зустрічатись з тобою поглядами; за те, що розумний ти; за те, що виймав з їх лап колючки; за те, що ти — людина!
