та запалило кільки купок сухого моху, що запалав зразу полум'ям.
Всі члени родини з жахом подалися назад від тремтячого полум'я.
Моуглі простяг велику суху гілку в полум'я і коли вона зайнялася та затріщали гильочки, він підняв її і почав вимахувати над головою, стоючи серед вовків, що тремтіли від жаху.
— Тепер ти, — пан володарь, — сказала йому тихенько Багіра. — Визволь Акелу від смерти. Він завжди був твоїм другом.
Старий Акела, лютий вовк, ніколи за все своє життя не просив помочи ні в кого, а тепер жалібно дивився на Моуглі, що стояв голий з довгим, чорним волоссям, котре кучерями спадало йому на плечі. В руках він держав горючу гильку і від її полум'я скакали і тремтіли тіни.
— Гаразд, — промовив Моуглі, озираючись гордо навкруги, — я бачу, що ви собаки. Я піду од вас до своїх людей, коли справді то мої люди. Нетрі для мене зачинені, і я повинен забути вашу мову, вашу родину; але я буду чеснішим за вас, я обіцяю, що коли буду між людьми, то не зраджу вас перед ними, як ви мене тепер!
Він ударив ногою по гильці і від неї полетіли жарини.
— Ніякої бійки не буде на Раді. Але я маю
