— Ну все одно… ходім!… — Коа ніби прикипівши до землі, винайшов своїми гостріша очіма напкоротший шлях і поліз як найскорше.
А родина малп в Холоднім Лігві в той час і не гадала про друзів Моуглі. Вони принесли хлопця в забутий город і були з того дуже задоволені. Моуглі до сього часу ще не бачив індуського міста, і воно здавалося йому чимсь надзвичайним, чарівним, хоч і складалося майже все з руїн. Якийсь король збудував його на високій горі. Досить важко було помітити дороги, вибруковані камінням, що вели до воріт, де трухляві стовпи висіли на завісах, сточених іржою. Дерева росли де-не-де на стінах; огорожа погнила і розвалилася, а дикі повзучі ростини позвисали густими китицями на стіни з вікон башт. Величезний палац без покрівлі стояв на вершечку гори і мармур подвірря та водограїв потріскався і вкрився червоними та зеленими плямами; навіть кам'яні будівлі, де колись містилися королівські слони, поросли зверху і з боків травою та молодняком. З палацу було видно багато домів без дахів і нагадували вони щільник без меду; недоладний шматок каміння, що був колись идолом, на тім місці, де перехрещувалися чотирі дороги: ями на розі улиць, що були колись громадськими колодязями, і зруйновані вершечки церков, порослі дикими фиґами…
