ли християнські ідеї в 18 столїттї оступалися перед просьвїтним ідеями, то тоді як раз февдальне суспільство провадило завзяту боротьбу з буржуазією, що була тоді революційною. Ідеї про волю совісті й релїґії означали лиш вільну конкуренцію на полї науки.
«Та, же», зауважить нам де-хто, «релїґійні, моральні, фільозофічні, правні ідеї і т. п., зміняли ся звичайно в протязї історичного розвитку, про те релїґія, мораль, фільозофія, полїтика, право завжди перебували цї зміни.
«Є крім того вічні правди, як наприкл. свобода, справедливість і инь., що спільні всїм фазам суспільного життя. Але комунїзм нищить всї старі правди, він нищить реліґію, инщить мораль, замісць того, щоб їх перетворити на ново; значить він перечить усьому дотеперішньому історичному розвиткові».
До чого ж приводить це обвинувачення? Історія всього минулого суспільства розвивала ся на ґрунті клясових антаґонізмів, які в ріжні епохи мали ріжні форми.
Але яку б вони форму не мали, визиск одної частини суспільства другою був спільним фактом для усїх минулих віків. Через це нема нічого дивного, що суспільна самосьвідомість усїх віків, не дивлячись на всю свою ріжноманітність і ріжнокольорність, рухаєть ся в певних спільних
