|
|
По бурхливім океанї серед пінявих валів
Наша фльота суне, бєть ся до незвісних берегів.
Плещуть весла, гнуть ся щогли… Ось і пристань затишна!
Завертай! І бік при боцї! І стерно біля стерна!
Кидай якорі! На беріг по помостах виходи!
Нїчичирк! Ще ледво днїє… Пусто скрізь… Ставай в ряди!
Сонний город ще дрімає… Схопимо його у снї…
Перший крик — наш окрик бою і побіднії піснї.
Та заким руша́ть, пускайте скрізь огонь по кораблях,
Щоб всї знали, що нема нам вороття на старий шлях.
Бухнув дим! Хлюпоче море… Щось мов стогне у суднї…
Паруси залопотїли наче крила огняні.
Гнуть ся реї, сиплють іскри, мов розпалені річки…
Снасть скрипить… Високі щогли запалали мов сьвічки.
Що за нами, хай на віки вкриє попіл житєвий!
Або смерть, або побіда! — се наш оклик боєвий!
До відважних сьвіт належить! К' чорту боязнь навісну!
Кров і труд ось тут здвигне нам нову, кращу вітчину!
Кохавина д. 26 липня, 1904.
