багато, що й не перелїчиш. Він подавав ся до базарю… Коли це вискочила з одного двору дївчина тай почала гукати:
— Дядьку!… А дядьку!… Чуєте?!…
Карпо зупинив ся і повернув голову. Дївчина махала йому рукою. Карпо підійшов.
— Чи ви, дядьку, не порубали-б нам дровець?
У Карпа радісно тьохнуло серце і він спитав:
— А де-ж вони?
— Ідїть у двір тай подивитесь, а тодї скажете, скільки візьмете за те, що порубаєте?
Карпо увійшов у двір, подивив ся на дрова тай каже дївчинї:
— Дасте семигривенника?
— Трівайте-ж, а я побіжу та скажу панї. — І дївчина хутко побігла в хороми.
— Що не давати-муть — рубати-му, — подумав Карпо. — Він скинув з плечий торбину і витягнувши з за пояса сокиру, поклав своє збіжжа долї, а сам сїв на дривітнї.
— Як злот, казали, то рубайте, — повернувшись сказала Карпови дївчина.
— Добре — рубати-му. А чи не можна у вас напити ся води?
— Чом не можна? Зараз принесу.
— Робітниця, — подумав Карпо, дивлячись у слїд дївцї.
— А по чому служиш? — спитав Карпо дївчину, як вона повернула ся до нього, несучи кухоль води.
— По чотири з половиною у місяць…
— На своїй одежі?
— Ну, так.
— А звідкіля?
— З Тахтаулова.
— Давно наняла ся?
— Після жнив.
— Маруся! — почув ся жіночий голос із кімнати.
— Гукають… Треба бігти… Рубайте-ж та гаразд.
— Про це не турбуйтесь.
Карпо як рушив з дому, то ще нїчого не їв, а вже була обідня доба. Він достав хлїб, одломив чималий шматок, скинув шапку, перехрестив ся і почав його уминати, запиваючи водою.
