бігла і так само як перед тим Горпина хотїла поцїлувати її в руку. Наталка не дала, а з пошаною привитала ся зі старою жінкою.
— Боять ся, аби не вкусила — почула за собою острий голос парубка Панька, бо так називав ся сей дужий парубок. — Вона оглянулась і знов стрінула той сам ворожий, похмурий погляд. Та вона не знала, як боронити ся, і вийшла мовчки з пекарнї. — Чого се вони такі ворожі до мене? — думалось їй. — Правда, се інакше хиба й бути не може. Між ними і мною пропасть, яку тяжко завалити, бо вони уважають мене за паню… Я панї, а вони слуги; я богата, а вони бідні; я жию в достатках і вигодї, а вони гірко працюють. От тому й чують неохоту до мене. Отсе та пропасть, що дїлить панів і людий. От, коби хоть трохи не так ворожо і похмуро дивив ся на мене сей дужий парубок Панько. Та як я зможу приєднати його? Хиба піду і скажу йому: Ви помиляєте ся, се не тому я не дала руки поцїлувати, аби не вкусила, а тому, що вона стара, се не годить ся.
Вона рішилась і пішла. Та в дорозї знов зупинила ся. Як се я так, нї з того нї з сього піду до нього? В нього певно робота і він здивує ся, чого я від нього хочу.
Аж ось впала їй щаслива думка до голови. Він певне курить. Хиба попрошу взяти папіроску тай може тодї й скажу. Побігла, взяла мерщій папіроски і почала шукати Панька. Побачила його, як носив сїно.
— А як він не курить, що тодї? Та попробую конче. — І вона несьміло підійшла та кликнула:
— Паньку!
Високий парубок оглянув ся, зараз кинув сїно і прибіг до неї
— А що панї прикажуть?
— Ви курите? — запитала вона вже сьмілїйше.
— А я, курю.
Наталя відітхнула свобідно.
— Прошу, візьміть папіроски, — промовила вона. — Видите Паньку, ви зле думали про мене. А я тому не хотїла, аби стара жінка цїлувала мене в руку, бо се не годить ся. Се радше вже хиба я повинна її в руку цїлувати.
