Сторінка:ЛНВ 1907 Том 39 Книжки 8-9.pdf/216

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

від її поетичної мови. „Вона одна знає українську мову, — писав він у однім листї, — знає так, як нїхто з нас не знає“. Подібно висловляв ся й Кулїш, що „Марко Вовчок випив весь сок і запах із цвітів української мови“. Та Шевченко відчув надто високу суспільну вартість її оповідань і в вірші „Марку Вовчку“ з 1859 р. писав до неї:

Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих.

Він жде від неї оживленя й своєї музи і готов свою вільну думу назвати також її думою. Соціяльно-полїтичний бік її оповідань, її глибока і чиста мов сльоза любов до всїх покривджених і гноблених, особливо до жінок, заімпонували й Турґенєву.

В р. 1859, коли Шевченко прибув до Петербурга, Марія Марковичка була вже одною із звізд петербурських сальонів, покинувши чоловіка, до якого не вертала ся більше. Побувши якийсь час у Петербурзї виїхала за границю, жила декілька лїт у Парижі, звідки написала два листи по українськи до одної з галицьких часописий та прегарне історичне оповіданє „Маруся“, видана з разу по французьки, а потім по російськи[1], а в половинї 60-их років осїла на довший час у Петербурзї. Тут віддала ся живій лїтературнїй дїяльности на російській мові.

Вона друкувала в Отечественныхъ Запискахъ свій роман „Живая душа“ в р. 1868, „Записки причетника“ 1869, „Теплое гнѣздо" 1873, „Въ глуши" 1875, а крім того написала цїлий ряд коротеньких оповідань із кріпацького побуту, зовсїм схожих і духом і тенденцією і стилем з тими, що поміщені в „Українських нар. оповіданях“; тут вона між иншим малює дуже інтересний тип дївчини Катерини, Українки завезеної в Московщину, де звільна ломаєть ся улюблений нею образ України з її звичаями й мовою і се ломанє доводить її до тяжкої хороби, після якої вона робить ся знахаркою. Її романи загалом слабі і вкучні з виємком першої части „Записок причетника“, де живо хоч і без більшого артизму змальовано побут духовенства в такій околицї, де великоруський єлемент мішаєть ся з українським, де спі-

  1. По українськи вийшла недавно, в III т. оповідань Марка Вовчка, виданих львівською Видавничою Спілкою.