|
ІВАН ФРАНКО. |
Зломала ся велика сила. Закотила ся ясна зоря нашого письменства. Умерла Марія Маркович, по другому мужу Лобач. Дехто здивував ся на сю вість. Якто, „Марко Вовчок“ ще й доси була жива? Здавна ми привикли вважати її якоюсь кометою, що з великим блиском явила ся на нашім духовім обрії, щоб швидко відвернути ся від нас і тілько десь колись, мов із за хмари із за туману кинути на нас промінчик свойого світла. А тепер приходить вість, що вона, жива людина, від многих лїт жінка українського поміщика Жученка, жила й досї, і тілько в остатнїй хвилї, д. 2 липня с. с. невблагана смерть скосила сю велику силу.
Чи треба пригадувати деталї її житєпису?
Вони не скрізь такі ясні й повні, щоб ми могли гаразд розуміти її житє й лїтературну появу. З дому Велинська вона походила з української чи може з польсько-української сїмї, про яку не знаємо нїчого близше. Правдоподібно й знанє української мови вона винесла з рідного дому[1]. Вчила ся в пансіонї в Москві, жила потім у якихось свояків у Орлї, де з нею познайомив ся засланий сюди член укр. братства Кирила й Мефодія, Панас Маркович, за якого вона й вийшла замуж. В р. 1857 вона посилає П. Кулїшу два свої твори для надрукованя їх у його „Записках о Южной Руси“; прочитавши їх Кулїш наповнив ся захвату і просив її не покидати й надалї пера й української мови. В р. 1858 вийшов накладом Кулїша перший том її „Українських народнїх оповідань“, яким зараз же припала незвичайна почесть, що один із першорядних майстрів російської лїтератури, Ів. Турґенєв, переклав їх на російську мову і видав зі своєю поредмовою. Славний російський критик Добролюбов присвятив сим оповіданям простору статю, і імя „Марко Вовчок“ — бо такий був псевдонїм нашої авторки, стало ся голосним на всю Росію.
Шевченко ще на вигнаню в кірґізських степах познайомив ся з її творами і також був у захватї від її творів, а особливо
- ↑ Згадки сї і деякі дальші автор висловляє, розумієть ся, вповнї гіпотетично.
