вають укр. пісень, уживають укр. приказок, де попівна називаєть ся Настя, а симпатичний дяк Софронїй — гарний тип Українця. Потім вона кинула ся перекладати з французької на російську мову і переклала між иншим більшість фантастичних романів Жюля Верна, казки Андерсена і т. и.
В досить уже пізнім віцї вона вдруге вийшла замуж за поміщика Лобача. Остатнїй її твір, виданий по українськи, появив ся в „Кіевской Старинѣ“ 1892 р. пз. Чортова пригода.[1] Сей твір, писаний гарною мовою, хоч і не такою поетично блискучою, як давнїйші оповіданя, грає одначе щиро-українським дотепом і гумором і творить зовсїм доладне закінчене її українського писаня.
Найкраще в її писанях, то без сумнїву її мова. При всїй своїй простотї й популярности вона дуже богата лєксиконом і незрівняно мельодійна. Російський критик Венґеров пише навіть, що се „мова“ нереальна, взята не з уст справжнього народа, а більше співуча, черпана з укр. народних пісень. Осуд парадоксальний, тим більше, що й зміст її укр. оповідань той сам критик уважає так само нереальним. Певно, есть деяка конвенціональність у її способі мальованя панів і пань кріпосників, але малюнки жінок і дївчат кріпачок, як українські так і московські, се старанні і глубоко правдиві псіхольоґічні й соціяльні студії. З простою, красою й нїжністю її мови й стилю вяжеть ся нерозривно її нїжна любов до всїх нещасних і страждущих, а особливо до найбіднїйших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти його основу і дати їй простий і ясний вислов, що сильно хапає за серце читача.
Та в тім чисто лїтературнім впиві, що сягає широко по за межі України й Россії і відбив ся прим. у ентузіястичній передмові до анґлїйського перекладу її „Марусї“, лежить менша половина її вартости як письменницї. Друга, більша половина, що ставить імя Марка Вовчка в рядї борцїв за волю й людські права поневолених народних мас, се те історичне значінє, яке мали її оповіданя, особливож її Українські оповіданя в Россії. Російська критика згідно ставить ті оповіданя обік найкращих, творів таких російських пропаґаторів еманціпаційної полїтики, як Турґенєв (Записки охотника), Григорович (Антонъ Горемыка, Деревня) та їх наступники в 50-их роках. І можна сказати, що в рядї тих творів оповіданя Марка Вовчка найяснїйше і найпростїйше зазначують еманціпаційну тенденцію — не абстрактними
- ↑ Франкові, напевно, не було відомо що з середини 1860-х Вовчок вже нічого не писала українською. Як зазначає Дорошенко у своєму некролозі Вовчку, оповідання "Чортова пригода" (перша назва "Чортище") було написане ще в 1860-ті роки. Див більше: Дорошенко Д. Памяти М. О. Маркович (Марко Вовчок). Київ: журнал Україна. Рік перший. Том III липень-серпень. 1907 стор. 218-223
