Сторінка:ЛНВ 1922 Том 76 Книжка 3.pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Моя зоре провідна! Чи знаєш, що з того товариства, що сиділо в нас тоді при столі — уже пятеро на тім світі?… Одні впали в боях крівавих, а другі загинули в муках тяжких од рук ворогів. І тільки я та твій брат, мій вірний товариш, борюкаємося ще в сьому пекельному хаосі, хоч не раз смерть уже простягала до нас свої кістляві руки. Тепер доля нас розлучила. Він між своїми, а я тут, у схованці.

Коли ж з тобою побачуся? Коли ж розповім тобі все, що пережив, як ти мені й пророкувала?

На протязі останніх років, як одірвана хмарка, перелітав я зі сходу на захід, із півдня на північ і ніде не мав пристановища.

Мій спокійний хатний закуток і ти, моя єдина подруго, усе далі й далі одходили від мене не так, може, просторами, як непереможними перепонами…

Ось і тепер я почуваю, що ти десь тут близько, але ж як і далеко! Здається на другій планеті, куди мені не доступитися ніяким способом за життя. Лиш у сні чую, як ніжно кладеш на мої плечі свої рученьки, дивишся мені в очи допитливим поглядом, потім даруєш довгим поцілунком… І теплота того поцілунку вливає в моє єство якусь солодку силу й я почуваю його на своїх устах довго ще потому, як прокинуся…

Я не маю твого образу, та він мені й непотрібний. Доволі мені думати про тебе і ти жива стаєш перед моїми очима і я знаю, що ти думаєш, що робиш, як живеш…

— Скажи, моя найдорожша, чому ти покинула місто й наші затишні покої та перейшла на життя в хату під сільську стріху?

— А хиба ти не чув? Був же в місті великий переполох… Дожидали Невидимого Велетня, що пронесеться над країною і все знищить на своїй путі… Ждали з жахливим напруженням…

— Ну?

— Ну, і сталося: саме в той час, коли в місті кипіло життя, як у ярмарку, коли про Велетня забули, усе те й сталося…

— Що ж сталося, моя сердечна? Ти ще й досі тремтиш од страху.

— А було так: Стою я в своїй кімнаті й бачу з високости, що далеко за містом спалахнуло величезне полумя, аж до самого неба… Жах охопив мою душу, бо зрозуміла, що то йде Невидимий… Через одчинене вікно бачу, що вогонь, заслонив увесь обрій червоним муром, і біжить з неймовірною швидкістю,