тисячів; уся старшина на Українї мусить бути своя, а не польско-католицка; гетьманом на усю Україну ставав Богдан Хмельницкий.
Славою окритий, вернув Хмельницкий до дому. Він думав, що тепер уже буде добре, та помилив ся. Україньский народ не міг пристати на таку згоду, яку зробив гетьман. Хмельницкий не визволив людий з під панів і пани знову почали селити ся на Українї. Побачивши, що вертаєть ся стара біда, селяни знову збунтували ся, пани стали утїкати. Почала ся у Хмельницкого знову війна з Поляками. Та тепер народ був уже на него сердитий, не так єму помагав, а до того татарский хан, що прийшов на поміч, утїк з бою під Берестечком, ухопивши з собою і Хмельницкого. Козаків побито. В містї Білій Церкві Хмельницкий написав нову згоду з Поляками, та згода та була ще поганїйша нїж Зборівска і не довго вдержала ся.
Почала ся нова війна. Козаки побили польске війско під горою Батогом. Татарский хан помирив ся з Хмельницким і прийшов на підмогу під Жванець коло Камянця. Козаки й Татари облягли Поляків, — приходив панам-Ляхам край. Та хан не щиро помирив ся з Хмельницким. Він так увесь час робив, щоб нї козаки не могли зовсїм Поляків подужати, нї Поляки козаків, а щоб усе били ся, а Татари тимчасом, немов помагаючи, могли-б грабувати Україну.
