Отож хан знову зрадив і помирив ся з королем. Король помінив ся платити єму щороку великі гроші. Хан повернув до дому, а єго Татари, йдучи, розсипались по Українї, забираючи народ в неволю. Хмельницкий відійшов у глуб на Україну.
Тяжко було нашому краєви. Тисли Поляки, тисли Татари, а боронити вже не ставало сили. Шість років воював ся народ з Поляками, уся країна була залита кровю, люди тяжко зубожіли. Підчас страшної народної війни нї хлїб не сїяно як треба, анї яке инше дїло не робило ся до ладу: люди були в війску і багато з них і зовсїм не вернуло ся, полягли в бою, богато вернуло ся калїками, до роботи не годящими. А ще й те: де війна там села й городи з усїм добром поруйнують та попалять, хлїб війском витолочуть… Така війна крівава з огнем і мечем шість років ходила по нашім нещаснім краю!… Як же було народови не збіднїти? Як же було єму не занепасти на силї?
Бачив се й Хмельницкий, що біда, що вже нема сили, та й намислив з деякими полковниками й иншими людьми, просити помочи в московського царя.
У той час Московщина зробила ся вже царством, мала багато сили. Царював там тодї Олексїй Михайлович Романов.
Одначе Москва помочи не хотїла давати, а казала, щоб Україна пристала до Московщини під царску руку. Мусїв Хмель-
