за поспільство (мужиків). Через те козацтво незабаром убило ся в велику силу. Єму хотїло ся багатчати ще більше. Багацтво давала земля, то значне, старше козацтво й почало захоплювати ще не займані, а часом уже й займані землї. З поспільством, з мужиками, почало значне козацтво поводити ся з горда. Мужики сільскі й міщане і вбогі козаки почали на значне козацтво гнївати ся, почали ся проміж ними та значним козацтвом сварки.
Московский уряд з тих сварок радїв. Поки держав ся на Вкраїнї свій лад, свій громадский присуд; поки гетьмана, полковників і всю старшину вибирало козацтво та народ; поки козацтво було великою війсковою силою, — доти ще не можна було повернути народ україньский у паньску неволю. Треба так зробити, щоб нї козацтво, нї полковники, нї гетьман не мали сили, а вже сам простий робочий народ нїчого не вдїє. Хитро-лукаво почали московскі пани сварити проміж себе козацтво та козацку старшину; а побачивши, що поспільство ремствує на значних козаків, почали ті панн й мужиків та міщан підбурювати проти них. Московский уряд так удавав, мов би він заступаєть ся за народ робочий, а народ і доймав віри, не знаючи яке лихо дожидає людий… Ворожнеча проміж козацтвом найбільше значним, та проміж поспільством (селянами хлїборобами й міщанами) все більшала та дужчала.
