ський мав заплатити Писаренкови шість золотих і злегка напімнули його, щоби на будуче подібного не допускався, щоби мовляв справедливість була вимірена.
Як лише комісія відїхала, пан Саборський таки зараз показав, як то він взяв собі до серця напімнення. Семена Довганюка за те, що доніс на нього до циркулу, казав простягнути на подвірю і всипати двайцять пять „відливаних“. А на Писаренкови таки сам вилив свою звірську злість. Прикликав його до себе і злобно всміхаючися подав йому признані йому комісією шість золотих і сказав:
„На маєш, се комісія призначила тобі, а тепер ще й від мене належиться тобі заплата“.
На даний знак слуги вхопили бідного Теофіля, розібрали до нага і привязали до стовпа коло стайні. Казимір закурив люльку і без усякого милосердя обкладав його канчуком доти, поки аж не втомився. Теофіль не кричав, не говорив ні слова, але як покірне ягня видержав до кінця, По всім тім відвязали його, обмили з крови, одягнули його назад. Відтак мусів ще й подякувати за „ласкаву кару“.
В жнива мусіли бідні люди відробляти не лише патентом приписану панщину, але таки день у день мусіли бути на панськім лані. У себе робили ночами. Бідні, нещасні люди! Через весь Божий день аж до кровавого поту
