проти других, та проти дідичів, обіцює їм незнати що, що виграють справу в суді, пише їм до суду всякі жалоби, а вони за те платять йому грішми, приносять кури, яйця, масло, сир, то що. Ви мусите ставитися у суді, але не робіть нічого без моєї поради“.
Перед самим терміном зявився і бувший мандатор пан Сломковський. Приступив до Писаренка і казав, що мусить поділитися зі сусідом сіножаттю, а йому за „фатиґу“ належиться десятка. В суді просив Теофіль суддю о відложення розправи. За той час він порадився з Брониславою. Справа пішла так, що Ґоян програв процес і мусів заплатити Писаренкови всі кошта. За те Ґоян погнівався з Писаренком на смерть. Відгрожувався навіть що вбє його.
Одного разу стрінула його Калина. Присілася до нього і стала остро лаяти його: „Ти хотів за дурно взяти нашу сіножать“ — говорила. Сам шукаєш напасти і ще до процесу ведеш. Добре тобі так, що процес програв, то для тебе наука. Але чому тепер чіпаєшся мого чоловіка, ще й відгрожуєшся, що вбєш його. Таж він тебе не зачіпав, ти сам шукав напасти. Чогож ти хочеш? Дивися, за свого чоловіка я готова тобі очі видерти“.
„Но, но, не сердься так дуже та уважай на слова“ — відповів Ґоян подаючися трохи в зад, бо Калина таки справді наставила кулаки до нього.
«Відчепися ти від нас, ти… Що думаєш собі?“… І стала ще з більшою заїлістю надскакувати до нього.
