Так згинув поганою смертю з рук ката нещасний Семен Довганюк, один зі самозванчих месників кривд свойого народа.
Коли рішився він на своє кріваве діло, в його серці палив вогонь любови до рідного краю і в його душі сяяла ідея пірвати ті важкі окови, які від многих літ вїдалися в тіло українського народа.
Та погані пристрасти: лінивство, піянство, розпуста, особиста месть і жадоба багатства звели його на дорогу злочину і вчинили його звичайним злочинцем і розбійником.
По дорозі, як Теофіль вертав зі своєю женою, до дому, Калина сказала до нього:
„Йому вже давно це належалось, Але він мав добре серце. Шкода його, що на таке зійшов“.
„Він зовсім не був злим чоловіком, він мав аж надто добре серце“ — сказав Теофіль — „але бідачисько більше покладав на себе самого, на свою силу як на Бога. Правдива мудрість є: недовірювати собі, вдоволитися малим а все надіятися на Господа Бога. Не той щасливий, що має всего подостатком, але той, що вдоволяється тим, що має. Більша штука вести боротьбу зі собою самим як уганяти з рушницею по лісах і напастувати невинних безборонних людий. Завсіди ліпший чоловік терпеливий як силач. Терпеливість, це велика чеснота“.
Коли вже наближалися до села, побачили в селі великий дим і полумінь. Горіла чиясь хата. Налякалися обоє дуже, бо думали, що
