Сторінка:Лепкий Богдан. Три портрети (1937).djvu/108

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Побачиш, що вірш вийде без зміни, а оповідання ні. На те нема ради. Я дуже жалую, що не пишу віршів. Написав один, і досить. Чогось у мене все прозою виходить. Може тому, що люди не говорят віршом. А я, як пишу, то все людей перед собою виджу. Про людей пишу, а поети пишут про себе.

Довгих дискусій на літературні теми не любив. — Схолястика — казав — пусте! Переливают з пустого в порожне.

Так само не цікавився розмовами на фільософічні теми.

— У хмари залазят — казав — шукают, чого не згубили. Головою муру не перебєш. Перед „початком” і „кінцем”, перед переверненою вісімкою (знак безконечности) станеш з виваленим язиком, як телє перед мальованими воротами і — шлюс.

Але Ніцшого „Also sprach Zarathustra“ позичив собі від мене, бо казав, що Ніцше моцний стиліст. — Той, як тобі реченє збудує, то але́!

Критиком був дуже гострим, особливо для молодих. Умів підхопити смішне у тих „смаркачів” і пожартувати собі трохи. Як нарікали, що Франко молодих „нищить”, то казав: „Най нищит, добре робит, будуть з них колись люди. Дітий розпускати не треба. Що такий мамин синок буде колис робити? „Бо світ не батько, а доля не ненька”, цитував старий вірш Миколи Устияновича.

Більше цікавився розмовами на політичні теми. Може тому й на обіди до Юзефа ходив, збіралися деякі соціялісти. Іноді й сам Дашинський