продають свій час, свої сили і свою волю, бо — мусять. Невільники життя.
Як балакав на такі теми, то з порожнього в пусте не переливав, бо не тільки в белєтристиці був начитаний, але економії та соціольоґії не легковажив собі. Читав багато і з ріжних ділянок знання. Лише не систематично, а до чого коли мав охоту.
Як розбалакався, то нераз доходив до дуже цікавих висловів, тільки їх не обґрунтовував якслід і не оформлював, не підчеркував, як правду, тільки лишав під знаком питання, або кидав, просто, як парадокс і — сміявся.
Половина Кракова то були його знайомі. З кожним як не на „ти”, то на „ви”; на „пан” був тільки з чужими, з урядовцями в бюрах, банках, тощо. На його гадку добрі знайомі не повинні собі панькати, бо воно виглядає претенсійно і смішно, відчужує людей від себе.
Але поза тим дуже вважав на товариські форми; в поведінці з людьми був гладкий і мягкий, нікого не образив і не вразив перший. Але як йому хто наступив на ногу, то вмів знайти дуже різку і влучну відповідь. Без огляду на його „тикання” та „викання” було щось дійсно панського й правдиво аристократичного у того „ґураля з Поремби”.
Театр, таксамо, як Стефаник, дуже любив і часто ходив на його вистави. Але також, так само як Стефаник, не любив, щоб театр скочувався на рівень ярмарочної буди. На це є „сценки”, а не
