„сцени”. Театр повинен залишатися справжньою святинею національного мистецтва[1]. Хоч жив у часах т. зв. „Молодої Польщі” і хоч з письменниками і мистцями того напрямку знався, а з деякими навіть дружив, то не на цілу їх програму писався.
— Пересаджують в сакраментах — казав — залазять у хмари, а тут земля така велика й життя таке багате. Що вони лишать тим, що по них прийдуть? Патетичні фрази і забріхані візії („zakłamane wizje“).
Любив ходити до нашого театру, як цей театр до Кракова приїздив. Особливо на пєси з народного життя, на „Гриця” і „Дай серцю волю”. Як Кушнірева грала Марусю, то не міг спокійно всидіти в льожі — „Zjawa“! — казав до Бідера, „Zjawa“!
Таксамо високо ставив Осиповичеву, Рубчакову та Юрчака.
— Ви покликані до того, щоб утворити музичну драму, — казав кілька разів до мене, але ніколи не висловився ясно, яка це драма повинна бути, — щось ніби „Пер Ґінт”, чи що. Чути було, що він має якусь ідею, але ще не оформлену, не готову, лише in statu nascendi.
Їздив навіть до Львова, де наш театр ставив його „Скапаний світ”. Був вдоволений з вистави,
- ↑ Пригадую собі, як я був з ним у крак. театрі на змодернізованім „Турандоті“. Оркан сидів, як на вуглях, аж підкидало ним. Врешті не витримав: „Ходімо геть! Не люблю такого блазнування!“
