НЕНАДІЙНІ ЗУСТРІЧІ
Неодну веселу й неодну сумну годину пережили ми вкупі. І в смутку і в радощах був він товаришем вірним, спочутливим і ненаскучливим. Чи потішав тебе, чи тішився з тобою, невмісного слова не сказав і не пригадую собі, щоб мене вразив чим коли немило. Навіть тоді, як забагато насолоджувався „казкою садів морелевих”.
І співробітником був беззакидним. Я йому помагав вибирати й перекладати наші оповідання до антольоґії „Молодої України” (Młoda Ukraina), а він мені до Коцюбинського „W pętach szatana“ (В путах шайтана). Коцюбинського високо цінив. Казав, що він чуття не посвятив для форми, лиш одно та друге довів до „абсолютної гармонії”.
І з ним так, як зі Стефаником розлучила мене війна — на довго.
Аж улітку 1917. р. коли я їхав під Конюхи і поступив до Кракова та зайшов до Куцьмерчика на обід, я стрінув там його. Зразу не пізнав. Привик до цивільного Оркана, а це був військовий. Але він побачив мене здалеку й кинувся мені на
