Сторінка:Лепкий Богдан. Три портрети (1937).djvu/28

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ЛИСТ БЕЗ ВІДПОВІДІ

 

Мого нахилу до літератури нічого не могло спинити. Не диво, ходив я до школи, до якої ходив Маркіян Шашкевич і виростав у літературній атмосфері, бо й батько мій працював на літературній ниві[1]. Але в ґімназії я не вважав себе поетом. Поет то був Сильвестер Яричевський. Він мав грубу книжку з білого паперу й до неї вписував свої вже викінчені твори. До тої книжки намалював я йому акварелями вінєту: кобзар над рікою під дубом, на тлі руїн галицького замку.

Так, бо на мене дивилися, як на майбутьнього маляря. Учив мене рисунку пок. Юліян Панькевич, а по нім якийсь Навроцький, що приїхав з Америки і був учителем французької та анґлійської мови в „конвікті” пані Бєхонської. Тимто наш професор природи, знаменитий Петро Дуткевич,

  1. Друкував статті під криптонімом, або під псевдонімом Марко Мурава. Німецькі вірші ліричні посилав до тижневика „Über Land und Meer“. Ті числа, де вони були поміщені, зберігалися у нас, в Жукові, але по смерти батька запропастилися, як неодно з його спадщини.