тання. Але мало коли захоплювався і гарячився, часто здавалося, що балакає від несхочу. Не скажу, щоб був привітний. Поки його ближче хто не пізнав, то скоріше відтягав, ніж притягав до себе.
Притягало його знання і його тоді ще не дуже голосна, але добре заслужена слава. Знали ми, кого гостили.
Мимохіть завдаю собі нині питання, як ставився до мене. При першій зустрічі стримано. Був малощо не вдвоє старший від мене. Хто такий був я? От, молодий студент, на його гадку — панич. Чемний, уважливий, добре вихований і старанно вдягнений панич — більш нічого. А для нього все те було байдуже, здавалося, навіть нелюбе. Любив поводитися свобідно, безцеремонно, особливо на селі. Чи з роду був такий, чи життя його так настроїло, не вмію сказати.
На другий, чи на третій день поїхали ми до Раю, до палатки ґрафа Потоцького, де була невеличка, але цінна бібліотека, з деякими справжніми білими круками.
Палатка одноповерхова, невеличка і зверху не розкішна, лежала серед великого, прегарного парку, куди вела довга, липова алєя.
Ґрафа Потоцького не було у Раю; він майже цілий рік сидів за границею, великий пан, царський конюший, чи щось таке; палатою і бібліотекою завідував мій знайомий Должицький.
Заки його повідомлено про наш приїзд, проходжувалися ми перед верандою, дивилися на гарні муравники та квіти, з насолодою дихали, чи-
