стим повітрям. На муравнику, перед верандою, стояла якась невеличка статуя. Не знаю, чи краса природи, чи оця статуя була причиною, досить, що Франко став балакати про грецькі мальовані портрети. Перший чоловік у Галичині, що говорив зі мною на цю тему. Але як? Почувалося, що він любив і відчував красу геллєнського світа, хоч своїм зверхнім виглядом і першим вражінням, яке на чоловіка робив, здавалося, нічого спільного з тим світом не мав.
Должицький, побачивши такого рідкого і несподіваного гостя, дуже чемно привітався і дуже радо показав нам усе, що цікавого було в палаті. Французькі, гарно різьблені сходи, данціґські старі дубові меблі, дорогоцінні кришталеві павуки, Матейкового Віта Ствоша, Ґриґлєвського „інтерієр”, японські обруси, тощо.
І про спомини, а може тільки лєґенди, звязані з палатою, не забував.
Тут, кажуть, ночував Петро Великий і Мазепа, тоді, як у Жовкві були на воєнній раді, тут цар Микола гостив на ловах, тут покійна ґрафиня попала в суперечку з мужем, скочила на балькон, казала запрягати коні, виїхала і більше не вернулася…
Перейшовши всі салі та оглянувши також домашню каплицю, ввійшли ми до бібліотеки. Досить простора саля на партері з дверми на веранду і з видом на ставок.
Палісандрові шафи кругом, за мосяжними решітками книжки, інкунабули, ельзевіри, старо-
