друки. Должицький добув катальоґ, Франко переглядав і яку книжку хотів бачити, ту ґрафський бібліотекар добував із шафи і подавав йому. Зразу брався пояснювати її вартість і значіння, але, помітивши, що Франко все те прегарно знає, дав спокій і вдоволився тільки історією, як котра з книжок попала до Раю.
— Оцей прегарний, може найкращий із усіх дотепер відомих примірників Біблії Острожської набув ґраф за одного ґульдена (дві австрійські корони). Переїжджаючи через Лісники, побачив перед одною селянською хатою дитину, що бавилась якоюсь старою книжкою. Стримав повіз і казав собі показати книжку. Заплатив матері тої дитини ґульдена і книжку привіз до своєї бібліотеки. Обі сторони були вдоволені… „Habent sua fata libelli“.
Наших стародруків було тут досить багато, але мало таких, щоб їх не знав Франко. Бібліоґрафічне знання і память у нього були незвичайні. З того боку він нагадував Анатоля Франса.
Не знаю чому, але цікавився також повним гербарем Папроцького і довше розглядав його. Одної тільки книжки не дав нам Должицький у руки: була це якась латинська історія так званої Йоанни Папісси з ритовиною; єдиний, як він казав, ненарушений примірник у світі. У пристойнім віддаленні, дивилися ми на ту річ, для мене тоді байдужу, для Франка дуже цікаву.
Оглянувши бібліотеку, пішли ми на підвечірок до Должицького. Щойно тоді я помітив, що наш достойний гість не дуже то по візитному одяг-
