нений і боявся, щоб пані не образилася й не дала йому це відчути. Але нічого подібного не було. Видно, і вони знали, хто такий Франко, і вважали собі за честь, що мають нагоду гостити його в своїй хаті.
Розмова велася по польськи і тоді мав я також нагоду переконатися, що Франко дуже гарно тою мовою балакав і знаменито знав польську історію і літературу.
Вечором верталися ми до Бережан. Липова алея була, як зелений тунель. Праворуч Руриска, з лівого боку Сторожиска, вдолині, нижче від ставу, Бережани. Франко був мабуть вдоволений, бо стиха підспівував свою улюблену пісню: „Гей, за горою, за кремяною не по правді жиє чоловік з жоною”.
Голос у нього був слабий, високий баритон, але у співі було багато душі й розуміння, більше, ніж в неодного вченого співака.
|
|
Ще раз жуківська хата гостила Івана Франка.
Приїхав під вечір. Мабуть запізно вибрався з Бережан до залізниці, до Зарванички під Золочевом і знаючи, що не поспіє до поїзду, поступив до нас, щоб переночувати і ранком рушити в дальшу дорогу. Я тоді був у своїх тіток у Шумлянах, а коли вернувся до хати, то застав Франка при вечері, на розмові з батьком. З Франком був один із його синів, маленький хлопчик, що кулачком тер очі, бо хотів спати.
