я віршом, вивчився його напамять, що для мене було справою якоїсь там годинки часу і роздобувши гроші на дорогу (тоді ще витрат на такі цілі не повертали), поїхав до Львова.
Академію влаштовано знову в тій самій салі колишнього Скарбківського театру, але вже переробленій на салю фільгармонії, без сцени, зате з величезними орґанами, чи тільки їх імітацією — того вже також нині певно сказати не вмію. Саля була ще повніша, ніж на святі Котляревського, бо люди стояли скрізь, де тільки стати було можна. Пригадую собі, як котрийсь Бадені, намісник, чи маршалок сойму, ввійшовши і глянувши кругом, сказав до покійного Олександра Барвінського:
— Ho — ho! Ile was już jest![1]
Початок академії назначений був на 12. годину вполудне, але по нашій традиційній звичці спізнився дещо, бо все ще гості напливали, все ще ті, що завчасу не купили білєтів, добивалися вступу до салі.
Перед подіюм сиділи і стояли, розмовляючи зі собою наші найчільніші громадяни: Романчук, Кость Левицький, Грушевський з дружиною, Франко та інші. Мені, як не тутешньому, треба було піти і привітатися з ними. Я це зробив і дуже добре собі пригадую, як наш тодішній сеніор, Юліян Романчук, після деякого дуже ввічливого вступу, сказав мені, що читав мій віршований привіт, який я прислав Комітетові до одобрення, похвалив йо-
- ↑ Не знаю, чи це було на святі Котляревського, чи на Лисенка, але що так було, то знаю.
