Цю сторінку схвалено
почуттям непровиненої провини. Ні, ні! Краще хай скаже, як сказав про мене польський поет, що я „дивно зимний і дивно йому чужий“, ніж має сказати, що я нетактовний і грубий.
Я мовчав.
А він знов:
— Ви ще молоді й здорові. Влаштуйте собі життя так, щоб сказали те, що вам на серці лежить і що вам не дає спокою та ще так, як ви це розумієте і як хочете, а не під диктат.
Я мовчав.
Мовчки провів Франка до університетської бібліотеки й розпрощався.
Не знав, що прощаюся навіки.
