Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/46

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 42 —

 
Степан Здається, ще давніше почалося...
Мати Хіба? Та ні, вона була здорова.
А от що на весіллі... Ну, та як же
той німець каже? З чого б то воно?
Чи з пристріту? Чи може з переляку?
От горе, тут нема таких бабів,
як там, у нас,--коли б так пошептали...
Степан Ні, матінко, не помогли б ті шепти.
Така вже слабість.
Мати Що ж воно? Як зветься?
Степан Казав він: „Ваша пані занудилась
По ріднім краю—се е также слабість“.
Сказав мені по грецькі, як і зветься
Мати Та він то назове на всіх язиках.
а щоб то вигоїти...
Степан Він казав, —
коли б її повезти на Вкраїну,
то може-б ще й одужала.
Мати От, синку,
на сей раз німець може й правду каже.
Вона таки нудилася, небога.
Щож, відомо, завезена далеко...
Не кожде привикає до чужинй.
Котре привикне, а котре то й...
Степан Мамо,
я попрошу царя, щоб нас пустив
до тестя у гостину- -чей же пустить?
Мати Та може й пустить - вже ж війни немає.
Степан Скажу йому, що маю ще й у Київ
повезти хвору жінку поклонитись
угодникам святим там у печерах,
для ізціления—невже ж не пустить?
Мати . Повинен би пустити. Се вже й гріх
людей на богомілля не пускати!"}