Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/47

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 43 —

 
А це, Степанку, ти надумав добре—
поїхати на прощу, помічніше
воно буває над усякі ліки.
(Зітхнувши, поглянула на небо).
Ба, сонечко схиляється на вечір.
Ти б тута розбудив Оксану, синку.
Навзаході недобре спати хворим.
А я піду, зварю майове зілля,
щоб на ніч ій було готове пити.
Степан. Спасибі, що клопочетеся нею.
Мати Що ж, синку, завели чужу дитину,
то треба-ж якось їй давати раду. (Іде в терем).
(Степан підходить до Оксани і стиха цілує її. Вона
прокидається).
Оксана Се ти, Степане?... Бач, мені приснилось,
що місяць ясно-ясно засвітив
у батковім садочку...
Степан(удавано-веселим голосом). Місяць, люба?
Се дивно, бо як раз на тебе сонце!
Оксана Щож, може там ясніше світить місяць,
Ніж тута сонце...
Степан Не журись, Оксано,
ось хутко знов побачим, як там світить
і сонечко і місяць на Вкраїні.
Оксана Се ж як? хіба умру? Тоді запевне
душа полине...
Степан Бог з тобою, люба!
Чи я-ж би про таке тобі казав?
Надумав я поїхати з тобою
в гостину до твоїх.
Оксана (іронично). Велике діло,
що ти надумав! Царь думки заверне.
Степан Царь пустить. Вже ж тепера на Вкраїні.
утихомирилося.