Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/72

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 20 —

 
правнук.
Такого часу діжде, як і слово,
Ганебне слово „ р а б “ із світа зникне.
Жадаю віри в ту святую силу,
Щ о розум просвітить у найтемнійших
І всіх людей збере в громаду вільну
Без пастиря-дозорця і без пана,
А не в отару з пастухом свавільним
Т а з лютими собаками, тремтячу
Від голосу вовків, левів, шакалів,
Гієн, лисиць і всякого хижацтва.
Не я один духовну спрагу маю.
Не я один так серцем голодую,
Б а га т о нас таких. Мені казав
Один товариш-раб, що десь над
Тібром,
Я к перейти отруєну Маремму,
Є табор потайний рабів повстанців.
Утомлені своїм довічним рабством,
Вони гадають розірвати пута
І скинути ярмо з своєї шиї.
Патріцій Ти думаєш вони на довго скинуть?
Неофіт-раб Хоч би вже варто
труду!
Я сподівався на довічну волю
В громаді вашій, але ви й на мить
„Солодкого я р м а “ нездатні скинуть,
Т ак чи не краще залиш ити мрії
Про вічне і піти на часове,
Замість аґап на оргію кріваву?
Патріцій Скажи-на хрест і на ганебну страту.