Не вважає козаченько
На ті поговори,
В його серці туга вьєть ся,
Та лютує горе.
Пїшов якось у садочок
У місячну нічку,
Походив там коло хати,
Потім в гай над річку
Пішов, ходить бережечком
Та думку гадає,
Все дивить ся на річеньку,
Очей не спускає.
В той час вийшла русалонька
Трохи погуляти,
Потім сіла коло річки
Косоньку чесати;
Побачила козаченька,
Неначе зраділа,
Усміхнулась, — лиш на личку
Щось дуже збіліла.
Ходить смутний козаченько,
Та думку гадає,
А русалка чеше коси
Та пісню співає:
„Любий козаче, чого ти ходиш
Смутний по темному гаю?
Слухай, козаче, пісьню русалки, —
То-ж я для тебе співаю!
Ой, чи забув ти, серце козаче,
Пісню, що мила співала?
Ой чи забув ти тую дівчину,
Що тебе вірно кохала?
Коли забув ти, чого-ж ти ходиш,
Дивиш ся пильно у воду?
Наче шукаєш у тій водиці
Згублену милую вроду!
