Ох, не забув ти, серце козаче,
Пісні, що мила співала!
Ой, не забув-же тої дївчини,
Котра так щиро кохала!…
Як не забув ти, — ходи до мене!
Я твоя першая мила!
Зраду забуду, любити буду
Тебе, як перше любила!
Я вже не тая, що була перше,
(Лиш не забула кохати!)
Я вже русалка — і під водою
Маю осяйні палати:
В мене палати кращі од царських,
Із дорогого кришталю,
В мене віночок з чистого злота,
З перлив дрібних та коралю:
Все те для тебе дам я, козаче,
Тії палати й віночок,
Всіх зберу по́друг, будем для тебе
Лехкий водити таночок.
Любий козаче, йди-ж ти до мене!
Я твоя першая мила,
Зраду забуду, любити буду
Тебе, як перше любила!
Козак слуха тую пісню,
Слуха, умліває, —
А русалонька до нёго
Руки простягає.
Біжить милий до русалки,
Тай не добігає,
Бо із річки — русалочок
Юрба випливає;
Обступили козаченька,
В гаю залунало, —
Наче крик, неначе регіт, —
Далі тихо стало…
