|
Побрав ся ти, козаченьку,
Та на своє лихо!
Не за́вжді там буде щастє,
Де твоя хатина, —
Зостануть ся сиротами
Жінка і дитина!
Будеш знати, козаченьку,
Як русалка любить,
Скоро-ж тебе те кохання
З сього сьвіта згубить!“
Те мовляла, одпливала,
У свої палати,
І милого не ходила
Більше виглядати…
VI. Стала слава на все село,
Стали поговори, —
Все за того козаченька
Що чорнії брови.
Ой казали, говорили
По всім селі люде:
„Та вже з того козаченька
Нічого не буде!
Як день божий, смутний ходить
Та думку гадає,
Та що ночі йде над річку,
До темного гаю“.
Славлять люде — і дружина
Журить ся, бо знає,
Чого́ милий у гай темний
Що-раз доходжає.
То в гай ходить, то в садочок,
Де жила дівчина;
Бачить мила й знає добре,
Чия то причина…
|
