Та безкраї свої думки
Думає, гадає.
Дожидає, коли з того
Хорошого краю
Повернуть ся русалоньки
До рідного гаю.
Діждала ся, вертають ся
Русалки до дому,
В темну нічку серед бурі,
Блискавиці й грому.
Тай у серці в русалоньки
Спокою не має, —
І грім отой немов її
Трохи розважає.
Вернула ся, а тим часом
Вже й літо настало,
А там жнива, бо і жито
Поспівати стало.
І виходить русалонька
В поле виглядати,
Чи не вийде єї милий
На лан жита жати.
Вийшов милий з дружиною
На лан жита жати,
І дитинку під копою
Положили спати;
А сами серпи побрали
І постать займають,
Та в двох собі лагідненько,
Любо розмовляють.
На ту пару русалонька
Тілько подивилась,
Змінила ся у личеньку
За серце схопилась;
Потім знову подивилась,
Промовила тихо:
