Співець.
Пи́шно займа́лись багря́ниї зо́рі
Коли́сь на весні.
Любо лили́ся в пташи́ному хо́рі
Пісні́ голосні.
Грала промінням, ясни́м самовітом
Пора́ння роса.
І усміхалась весня́ним привітом
Натури краса.
Гордо палала троя́нда роскішна,
Найкраща з квіто́к, —
Ба́рвою й па́хом вродли́виця пи́шна
Краси́ла садок.
А соловейко троянді вродливій
Так любо співав,
Голосом ди́вним співе́ць чарівли́вий
Садки́ розвивав.
Слав до вечірньої зо́рі прощання,
Що гасла в горі,
Ще ж голосніше співав на віта́ння,
Пора́нній зорі́....
Вже пролетів, немов пташка зальо́тна,
Весня́ний той час,
Осінь холодная, осінь вільготна
Панує у нас.
Тихо спускається нічка осіння, —
Година сумна́;
Місяць холоднеє ки́да проміння;
Здалека луна́'
