Що тілько раз він має гук подати,
Страшни́й той гук, поту́жний і величний
По всіх країнах має залунати
І перекину́ти світо́вий стрій одвічний.
Страшне́ повстане скрізь землі руше́ння
І з громом упаду́ть міцні́ будови.
Великий буде жах, велике й визволе́ння!
Тоді спаду́ть всесвітнії окови.
І правда лавром чо́ло уквітчає,
І згине зло, укри́ване віка́ми.
В честь волі но́вої хвалу́ співець заграє
На вільних струнах вільними руками!
Тож слухай: ти орґа́н порушить можеш
Не дужою, та смілою рукою,
Всесвітнє зло тим гуком переможеш,
Здобудеш для землі і щастя і спокою.
Та знай: твоє життя так миттю згасне.
Як бли́скавка, що перед громом сві́не;
Не для тебе́ те світло правди ясне,
Що світ осяє, ні! життя твоє загине!
І вільні струни сла́вити не будуть
Ні твого йме́ння, ані тво́го діла,
Щасливії нещасную забудуть,
Не буде вкрита лаврами могила!“
Промовила і зникла. В самотині
Я зостаюся розважать-гадати,
Як визволить той гук, що за́мкнутий в скели́ні,
Що має гучно в світі залунати?
Тут наступила чорна тьма без сонця.
Я в роспачі ламаю руки, плачу,
