Сіяючи світлом одвічної волі,
До місяця вгору полине;
І тихо руками до струн променистих
Співець яснокрилий торкнеться,
І лехкая зграя аккордів перлистих
Із неба на землю поллється.
Той голос надзе́мний часа́ми лунає
В піснях соловейка на ве́сні, —
І тілько обра́нець між людьми здолає
Співать тії гімни небесні.
II.
У маленькій хатинці, у тихім куточку,
Мати спить і дитина маленька.
У віконце одчинене линуть з садочку
Урочисті пісні́ соловейка.
Мати спить, над колискою сина схилившись,
Певне, пісню малому співала,
А тепер, як приспала його, — утомившись,
Край його́ і сама́ задрімала.
Спить маленький; матусину руку щільне́нько
Обняли рученята дрібниї;
Перед ним красні мрії снуються легенько,
Невиразні, але чарівниі.
І крізь сон йому чується снів соловйовий,
Тонкі пахощі квітів з садочку,
У віконце вривається легіт майовий,
Промінь місячний гра на видочку…
Раптом стихло усе.... і з небес залунала
Пісня та́ чарівна̀ янголина.
