Тую пісню дитина скрізь сон почувала —
І всміхала ся любо дитина.
III.
Ріс же той хлопчик при неньці коханій,
Що обіцяла ясну́
Долю і славу дитині жаданій,
Як колихала до сну:
„Спи, любий синоньку! спи моя врода!
Будеш ти в сьвітї щасливий,
Буде тобі поміж людьми догода, —
Ти-ж бо у мене вродливий!“…
Виріс той хлопчик, вродливий та гожий,
Гарний як малево став,
Голос до того дзвінки́й мав, хороший,
Штучно, чудово співав.
Слави шукав по сьвітах він усюди —
І запобіг, і знайшов:
Юрбами всюди зіхо́дились люди,
Всяк його слухати йшов.
Всі його знали, усі дивували,
Чув він хвалу́ собі скрізь,
Бачив, як у́сміхи вті́шливі грали, —
Тілько не бачив він сліз.
Голос блискучий, мов крига ясна́я,
Штучниї співи дзвінкі
Тішили так, і юрба́ навісна́я
Кидала квіти й вінки.
