Ясна саля вся світлом палає,
Гром плескання, громада без-ліку,
Гомонить люд, співця викликає, —
Він придбав собі славу велику!
На кону́ він. Мов хвилі морськії
Загули, заревли, зашуміли
Голоси невгамовні людськії,
Знову квіти дощем полетіли.
Ось він руку здійняв; в ту-ж хвилину
Стало тихо, неначе в могилі.
Вла́дарь був він у тую годину,
Всі корились чаруючій силі.
Заспівав і юрба́ величенна
Мов життя на той час запинила;
Прислухалась юрба́ несчисленна;
Що́ та пісня дивна́ гомоніла:
„Мені чо́ло сьогодні квітчає
Сей почесний лавровий вінець,
Я склоняюсь, бо слава вінчає, —
Їй же клонить ся кожний співець.
„Славо, горда та пишна царице!
Хоч склонив своє чоло співець.
Та не вірить тобі, чарівнице,
Як зрадливому морю пловець.
„Не для слави, — для вас, мої браття,
Я свій скарб найдорожший ховав,
Він чистіший, ніж ясно багаття,
І не лехко його я придбав.
„Скілько сліз було гірких пролито, —
Їх лічив тілько місяць ясни́й!
