„Ви скажіть, що я не хочу
Слави з рук його приймати,
Бо лихую тілько славу
Тії руки можуть дати.
„Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду,
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
„Не поет, у кого думки
Не лїтають вільно в сьвітї,
А заплутались на віки
В золотії тонкі сїтї.
„Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надїть кайдани!
„Тож підїте і скажіте,
Що поки я буду жити,
Не подумаю до віку
Зброї чесної зложити!“
З тим вернулись вірні слуги
До Бертольда і сказали:
„Так і так поет відмовив,
Ми даремне намовляли“…
Аж скипів Бертольд, почувши
Гордовитую відмову,
До поета посилає
Посланцїв тих самих знову:
„Ви скажіть сьому зухвальцю,
Що тепер настав день суду,
Що терпів його я довго,
Але більш терпіть не буду.
