Колись давно в далекій сторонї
Була війна страшна і незвичайна:
Те лихо звалось білою війною.
Без гасел бойових, без гучної музики,
Без грімких вистрілів, без ясних корогов,
Вона була немов лихе повітря,
Що прилїтає на совиних крилах.
І полягав вояк за вояком,
Полки зникали, як вали на морі;
На поєдинки там виходили в ночі,
Ховаючи під паху короговку.
У темряві густій нїхто не бачив,
Як блискала й щербилась ясна зброя,
Як падав і конав один з борцїв,
Як ворог загрібав його у темну яму,
Нераз іще живого. Старшина
Лїчила ранком військо, і багато
Найкращих вояків у ньому бракувало:
Нїхто не знав, де й як вони лягли.
В той час найбільше воювали шнуром,
Кайданами, отрутою, підкопом,
А зрада гаслом військовим була.
Часами тілько бомба огнева
Могильну тишу розбивала гучно
І всїх навколо ранила скалками.
Раз в темну ніч на бій дївчина вийшла
