Сторінка:Леся Українка – Одно слово.djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

У цьому віршованому оповіданні, „Одно слово” Леся Українка описує тяжке життя політичних засланців у далеких країнах Сибіру. Царський уряд засилав туди на довгі роки, іноді навсе життя, тих щирих народолюбців, що хотіли здобути волю й краще життя пригнобленому народові.

Про одного з таких засланців ніби-то оповідає якут. То був молодий лікар, а може студент медицини. Якути, дикі й темні люде, полюбили були його, бо він до них ставився добре, давав їм лікарські поради, оповідав їм, читав їм книжки й сам навчився по-якутському, записував їхні пісні й казки. Нещасний засланець занедужав з туги за волею, якої не мав сам і не міг здобути для свого народу. І коли якути питали, чого він тужить, чого йому бракує, то він не міг їм сказати, бо на мові якутській нема слова: „воля”. Він їм хотів пояснити те слово ріжними прикладами, але темні якути ніяк не могли зрозуміти його.

З туги за волею засланець умер.

А якути думали що те невідоме їм слово, то якісь чари, якесь закляття, коли від його люде умирають.

Бо дійсно таки за волю кращі люде, кращі борці за народ свій, готові й життя своє віддати.