кийновцѣ,[1] на семъ боцѣ Днѣстра, на мешканя, и у Немеровѣ от себе наказного гетманомъ зоставуетъ. И от того часу особливій господаръ сталъ над Украиною, почавши от Днѣстра до самого Днѣпра, а у Волохахъ иній господаръ над волохами; бо на Украинѣ дано свободу от Турчина, уволняючи от дани до якого часу, жеби ся люде до своего наворочали украинніе; а Подоля особливе привернено до Камянця Подолского, и тіе городи паша камянецкий справовалъ и по городахъ свою старшину турецкую з войсками поставилъ, яко то: в Бару, в Межибожу и иннихъ; юже до тихъ господаръ Дука справи не мѣлъ.
Вишменнованніе бунти, яко ся вишшей наменило, того жъ року в самой столици що далѣй гору[2] брали, то есть от стрелцовъ, которіе юже не стрелцами називалися, але надворною пѣхотою царскою, а напотомъ умислъ свой засадили, хотячи усѣхъ бояръ вигубити, тилко собѣ маючи у великой чести князя Андрѣя Івановича Хованского, которій уже усѣхъ на столицѣ справовалъ, и при нему завше килка сотъ стрелцовъ зоставало неотступно. И хтось зичливій царей остереглъ, же юже и о царство промишляютъ. И царіе виехали з столици на свои царскіе фолварки з матками и сестрами, и часъ немалій мешкали у Воздвиженскомъ, ведле Троицкого монастира, где стрелцовъ килко, пришовши до ихъ царскихъ величествъ, оповѣдали раду князя Хованского злую: же скоро би царіе повернули на столицу, то онихъ потратити, а сина князя Хованского царемъ наставити; о чомъ ихъ царскіе величества увѣдомившися, по колко кротъ посилали по князя Хованского, которій на царскіе писма не ехалъ,
