почесного на його думку прийому і яка знайшла собі вираз в оціх його, сказаних здивованим боярам, словах: „ми не низького стану люде: Ляхи тільки нами, Запорожськими козаками, славу собі добували“.123[1]) Це ще була та традиція лицарська, яка перших „холопів царських“ і прислужників Москви вроді Івана Брюховецького, як „чоловічка нікчемного і непородного козака“ характеризувала, 124[2]) що в словах козацьких: „мені дворянства не треба, я по давньому козак“ 125[3]) — Україну від перших деструктивних впливів московських боронила. І доки живий був серед синів козацьких отой західно-европейський аристократичний лицарський дух, доти „охота до урядів, а особливо до жалування“ не могла між ними „перемогти ціх поглядів старих часів“, які тому власне Катерина II наказала винищити та іскорінити так, „щоб на віки імя Гетьманів счезло“, щоб зникло „развратное мнѣпіе Малороссіянъ, по коему постановляють себя народомъ отъ Великороссійскаго совсѣмъ отличнымъ“.... 126[4])
Хоча й лицарство козацьке по характеру свому нівчім від шляхти польської не ріжнилося, бо й одні й другі на одних і тих самих західно-европейських взірцях виховались, проте Гетьман Хмельницький і „ноги шляхецької“ не бажає в козацькій Україні мати. Крім тих, що „захочуть з нами хліб їсти і Війську Запорожському послушними бути“, він усю решту „за Вислу“ вигнати наміряється і навіть там їм росправою погрожує, як тільки вони знов стануть „брикати“. Оцим обмеженям аристократичної політичної анархії і шляхецької самоволі верховною „владою самодержавною“ — обмеженям, що було провідною ідеєю Гетьмана Богдана та його козацьких і шляхецьких найближчих поміщників, ріжнилось радикально лицарство українське від такого-ж лицарства польського. З цього боку Україна наша за часів Великого Гетьмана випередила була значно свою сусідку Польщу. Тим вона через відсталу Річпосполиту шляхецьку простягнула руку Західній Европі, де так само „розбрикане“ лицарство феодальне починає абсолютистичній владі королівській коритися. Під сильною рукою Гетьмана Богдана вільнолюбне українське козацтво круто звертає з дороги „вільної елєкції“, „золотої свободи“ і „рівности шляхецької“, по якій його польські сусіди в провалля анархії й руїни державної котяться.
Але гетьманське гасло „самодержавства“ на цьому нашому небезпечному погряниччу ніж Сходом і Заходом, це-ж гасло Москви,
- ↑ Ця справа Мужиловського, яка пішла з того, що він, знаючи тодішні московські звичаї, за образу вважав прийняття його рибною стравою, а не мясною, дійшла до Царя і викликала цілу переписку і ряд протоколів. Вони видані в Актах Юж. и Зап. P. VIII N 38 і далі. Про „тіні по нобілітації“ була мова на соймі 1659 р. (Kochowski: Annal. Pol. Clim. ІІ, p. 394).
- ↑ Акты Ю. и 3. P. VII ст. 30.
- ↑ Костомаров: Русская ист. въ жизнеопис. ея главн. дѣятелей — перекл. О. Барвінського, ст. 331.
- ↑ М. Грушевський ор. с. ст. 494, 496—8.
