хецьких родів: 1. з Ганною Бокіївною, 2. з Ганною Микулинською і 3. в Катериною Харлинською — мав він багато дітей, які займали відповідне становище в сучаснім шляхецькім суспільстві. Олександер і Януш (оженений в Софією Чурилівною) хазяювали в своїх маєтках; Микола, оженений з Доміцеллою кн. Соломерецькою, займав високий уряд каштеляна минського; Ілля був ротмистром у війську Річпосполитої, а найменший син, Степан, ще учився в тих часах у Луцьку, а потім у Євуітів в Замості під руководством патера Яна Ґембича професора фільософії. Цей Степан мусів бути улюблеником старого батька, бо той старанно записує в своїм копіялі всі важніщі події з життя свого сина. Отже наприклад його промову до батька, коли він перший раз виїздив з дому до шкіл („огасуа dо оуса, кіеdу оdjeżdżał dо Ludzi“), потім „Мову на похороні князя Миколи Четвертинського каштеляна минського — Степана, рідного брата, який з Академії Замойської приїхавши і 14 літ маючи, отправовав у Монастирі Новочетвертинськім Тумині при ЙМ. отцю Дионисії Балабані Митрополиті київськім і великій фреквенції княжат і людей зацних“, і т.д.203[1])
Привязаний глибоко, як і вся тодішня православна „шляхта руська“, до своєї віри, князь Степан фундує разом зі своєю дружиною Ганною Микулинською православний монастир „у Новій Четвертні в маєтності Боровицькій на урочищу Тумин“. Він бере діяльну участь в такім важнім і рішаючім для тодішнього національного життя факті, як відновленя православної Єрархії: в р. 1620 в його маєтку Животові був висвячений Патріархом Теофаном Владика холмський Паісій Іпполитович. Його лучать близькі приятельські відносини з Митрополитами Петром Могилою, Сильвестром Коссовим і Дионисієм Балабаном, який між иншим пише до нього сердешного кондолєнцийного листа з приводу „жалісної для Церкви Божої і Народу Руського“ смерти його сина Миколи. Відомий письменник Захарій Копистинський присвячує йому в 1623 р., яко „пресвітлих великих княжат руських потомкові“, переклад Іоана Златоуста, і т.д.204[2])
Соціяльні погляди князя відповідають теж поглядам цілої тодішньої непокозаченої і консервативної шляхти руської. До козаччини, коли вона боронить віру і націю, він ставиться дуже прихильно. Бож тільки дякуючи Гетьману Сагайдачному і оружній охороні козацькій, могло відбутися в 1620 р. відновленя Єрархії православної і висвяченя
- ↑ Boniecki: Herbarz s. voce; Dr. Antoni J.: Opowiadania ser. IІІ, t. ІІ „Jak się źyło na kresach ukrainnych“. Про молодого Степана в Арх. Чарторийських cdx 2446, f. 85, 153, 227.
- ↑ Фундадія монастиря, в Арх. Чартор. cdx 2446, f. 160 і лист Балабана, писаний з Хорохорина 15 IX 1659, f. 209. М. Грушевський: Історія України т. VII, ст. 436 —7, 585.
