Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/223

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
- 222 -

З актів і документів повіту знаємо, що в тих часах найбільше видатними з поміж місцевих родів були: Соломерецькі, Дольські, Масальські, Четвертинські, Друцькі-Любецькі, Стеткевичі, Оранські, Ґедройці, Войни, Вороничі, Нелюбовичі-Тукальські, Ширми, Жардецькі, Ожешки, Скирмунти, Войни-Тасенецькі і Войни-Оранські, Орди і Орди-Болгарські, Гречини, Спитки-Бжеські, Головні-Острожецькі, Достоєвські, Костюшки, Желіґовські, Єльські, Заблоцькі, Вітунські, Стецевичі, Ґутовські, Млоцькі, Ґодебські, Ціхановичі, Токарські, Бушковські, Головки, Качановські, Соколовські, Протасовицькі, Гриневичі, Сопоцьки, Олеші, Бжозовські, Ґінтовти, Тенюки, Зачинські, Дубини, Висоцькі, Чарковські, Зеленські, Куренецькі, Лади, Квасницькі, Кунцевичі, Ясинські, Нарушевичі, Терлецькі і багато инших, дрібніших.257[1])

Зверхня державно-цивілізацийна польонізація, а разом з нею і одступництво од благочестивої віри предківської, поширились у ці часи, розуміється, і серед шляхти пинської так само, як серед загалу шляхти в „руських землях“ Річпосполитої. Але тут ця зверхня польонізація носила инший характер.

Перш за все, через свою приналежність не до Корони, а до Великого Князівства Литовського пинський повіт задержав у значно більшій мірі, чим коронні „руські землі“ зверхні традицийні ознаки старої руської державности, отже наприклад урядову актову „руську мову“, що вживається ще тоді по урядових місцевих установах і що навіть вже зовсім ніби спольщеним обивателям все живо нагадує стару державну місцеву традицію, колишню приналежність їхньої землі до Руси, до київського державного центру.

Крім того серед цих родів, гордих своїми княжими руськими предками, в ціх вікових дворах, де з темних стін кімнат глядять старі, суворі візантийські ікони, — польонізація, „зляшеня“ це уступка новому, здемократизованому, „гіршому“ світові. Польська культура тут — це культура всяких „забіжанців“, що напливають сюди з Польщи, переважно яко арендатори „королівщин“, тоб-то королівських, державних маєтків і, випалюючи та корчуючи старі, вікові пущі, приносять із собою нову моду та нові звичаї.

І приймаються ці нові звичаї серед місцевої шляхти з повною свідомостю того, що це для неї пониженя, що це зло, яке примушує їх, споконвічних володарів своєї землі, одвертатись од своєї власної, місцевої, одвічної і всіми поважаної традиції, „од старин-

 
  1. І. Лаппо: Пинскій сеймикъ послѣ отрѣченія Яна Казимира (Журнал Министерства Нар. Просвѣщеній, Февраль 1910), подає інструкції соймикові з підписами цієї шляхти. Коялович: Herbarz szlachty litewskiej; „Słownik Geograficzny“ s. v. „Pińsk“; крім того: Акты Ю. и 3. Рос. і мої виписки з архівних матеріялів, яких тут не цитую, бо це зайняло-б забагато місця.