Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/234

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


пинській Гетьманом Богданом Хмельницьким. 278) [1] Дальша доля мінського повіту належить хронольоґічно до другої частини цих моїх історичних заміток і про неї дальше, в другій частині буде мова...

Тут ще одно тільки остається питання: якими реальними фактами ствердила шляхта пинська свою злуку з Військом Запорожським? як виконувала вона свою присягу, дану українському Гетьманові? І коли-б у відповідь на це питання ми назвали тільки імя одного пинського шляхтича: Митрополита Іосифа Нелюбовича-Тукальського — то це імя Дорошенкового поводатара і політичного учителя „останнього українського козака“, імя одного з найвизначпіщих і найшляхотніщих державних мужів наших, вязня польської мальборґської твердині і жертви московської опали — вистало-б для того, щоб добру славу шляхті пинській в історії держави, до якої вона добровільно прилучилась, забезпечити. Але-ж на чесну лицарську службу Українській Державі йшли з посеред неї, по зложеню присяги Гетьманові, не тільки одиниці.

Зараз після акту злуки з Військом Запорожським місцевий дідич, каштелян минський Микола кн. Четвертинський, виставив коштом свого роду цілу збройну хоруґов, з місцевої шляхти набрану, яка потім при Гетьмані Виговськім в числі його найвірніщих військ залишилася. 279) [2]

Син маршалка пинського Лукаша бльського, перед тим ротмистр польського війська — Роман Єльський — тепер, по вложеню присяги, став у Гетьмана Виговського у Війську Запорожськім полковником. 280)[3]

Сила дрібніщої шляхти, якої так багато було в новій пинськім, увійшла в ряди старшини козацької, витворивши ту верству, що на ній більше ста літ пізніще останки нашої державности в лівобічній Гетьманщині держались. Врешті серед київських духовних кругів, культурне і релігійне життя нації зберігаючих, значне число по походженю до шляхти пинського повіту належало, хоча-б згадати тільки київських митрополитів: Ґедеона кн. Четвертинського, Варлаама Ясинського і т. д....

*  *  *

Умови, на яких відбулася злука шляхти пинського повіту з новою українською державою Війська Запорожського, окреслені двома актами, наведеними в цілости в дослівнім українськім перекладі в першім розділі цієї праці. Це „Присяга“, зложена Гетьману і Війську Запорожському в імени шляхти ганської її послами, і „Забезпечена“,

  1. Копія універсалу Кост. Виговського в Арх.Чартор. cdx 2446, f. 142. Дата вписаня другий раз „Забезпечена“ до книг мійських київських в Памятниках Кіевск. Ком. IІІ, 249. Пор. вище примітка 2.
  2. „Syn mój Pan (Каштелян) Miński moim kosztem, mając pokrewność z IMcią Panem Hetmanem (Виговським), wyprawił do JMci chorągiew, która і teraz tam zostaje“ — писав 11 XI 1659 p. до полк. Кост. Виговського старий Степан кн. Четвертинський (Арх. Чартор. cdx 2446 f. 221). Мабуть на чолі цієї хоругви стояв Андрій кн. Свяnополк Четвертинський, якому пізніще 16 І 1660 р. в міст. Степані Гетьман Виговський видав універсал: „iz mając sobie sejmową constytucyą daną potestatem zaciągów w państwach J. Kr. Mci, użyłem Xięcia JMci Andrzeja Swiatopełka Czetwertyńskiego, aby chorągiew kozacką 150 koni w kwarciany zaciąg Xiąstwa Ruskiego zaciągnął, etc.“ (Apx. Чартор. cdx 2446 f. 241).
  3. „Syn Łukasza Roman Jelski, rotmistrz J. Kr. M. pod hetmanem Sapiehą, potem się przeniósł do wojewody kijowskiego Wyhowskiego і pułki wodził“ — пише Коялович: Herbarz „Herold Polski“ 1897 s. 213. Ротмистрами в полку Романа Єльського були Жуковський і Кржижановський. На них за якісь звичайні жовнірські кривди скаржиться 25 X 1659 Степан кн. Четвертинський (Арх. Чартор. cdx 2446, f. 214—15, 220).