Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/245

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


нашу, яка нам і кожному уштивому над життя дорожча, своїми калюмніями очернюють і ображають“...284) [1]

Оця стара руська державно-національна традиція, що прокидалась все і раніще в хвилинах більшого напруженя боротьби національної, проявляє себе і тепер підчас великого козацького повстання, всякий раз тоді, коли носителька цієї традиції, шляхецька верства, має змогу на події тогочасні впливати. Отже наприклад на варшавськім соймі конвокацийнім в 1648 р. всі посли від шляхти київського воєводства домагаються, щоб унія була знесена і щоб тільки грецька та римська віра оставалися. Знов у початку 1649 р., коли якийсь час на політику козацьку мав значний вплив Кисіль і духово споріднені з ним, як покозачені так і непокозачені шляхецькі елементи, в петицію Війська Запорожського до Короля вставлено жадання: „щоби само імя унії було скасовано, а тільки грецький і римський закони залишилися, так як за злуки Руси з Польщею було. Владики, що хочуть оставатись в законі римськім, хай здорові при нім остаються, соборні церкви грецькі і стародавні фундації віддавши Руси закону грецького. І коли тільки два закони остануться: римський і грецький, як давніще бувало, то не. буде загибелі людей християнських, братів наших через унію, а всі без неї в згоді жити будемо.“ 285) [2] Так само, відповідно до цієї стародавньої традиції, шляхта покозачена, домагаючись спільно з Військом Запорожським од Річпосполитої амністії, кожний раз підкреслює, що амністія ця має відноситись однаково „до шляхти як релігії грецької так і. релігії римської“..286) [3]

Отже тим більше в акті злуки шляхти повіту пинського з державою Війська Запорожського, акті, складенім в момент найбільшого підйому нашої тодішньої національно-державної свідомости, мусів запанувати знов — в супереч щоденному практичному звичаєві бачити в кожнім католикові „Ляха“ — старий традицийний погляд державнонаціональний, що Русь державна була і може бути двох вір: віри грецької і віри римської. І знов у данім випадку погляд державний відродженої творчої державної аристократії переміг погляд недержавний, національно-конфесийний, яким в перших часах повстання православна степова козаччина прикривала і захищала свої еґоістично-недержавні, станові інтереси в польській католицькій державі.

Гетьман і Військо Запорожське забезпечують присягою шляхту пинську: „в обрядах римської віри, в котрій до нас пристають, ніяких

  1. „Supplikatia do Przeoświeconego і J. W. Przezacnej Korony Polskiej і W. X. Litewskiego obojego stanu duchownego і świeckiego Senatu, w roku tym terażniejszym 1623 do Warszawy na Sejm Walny przybyłego — od obywatelów koronnych і W. X. Litewskiego wszystkich wobec і każdego zosobna: ludzi zawołania szlacheckiego, religii starożytnej greckiej, posłuszeństwa wschodniego.“ В важніщих уривках перевидана в збірнику ,,Z Dziejów Ukrainy“ cт. 99—111; в цілости — в „Документахъ объясняющихъ исторію зап.-рус. края“ (Петербург 1865). „Supplikatia“ була тоді ж таки, в 1623 р., оголошена її авторами друком. Один примірник цієї дуже рідкої тепер книжки зберігався в Публичній Бібліотеці Петербурській. Яко приклад тодішньої свідомости, що Русь буває двох вір — римської і грецької — і що до Народу Руського належать так православні як і римо-католики — може ще послужити згадана вище фундація Гальшки з Гулевичів Лозчиної з р. 1615, в якій підкреслюється, що вона зроблена тільки для Руси православної: „осьвіцоним княжатам, вельможним панам, шляхті і якого-ж кольвек іного заволаня і стану людям російским, а єднак тим тілько, коториє в православной благочестивой Церкви Всходной набоженства греческого вірі, в послушенстві теж і благословенстві святійшого Патріарха Константинопольського неодменне трвають і трвати будуть“... (Памятники Кіевск. Ком. II, 386).
  2. Памятники Кіевск. Ком. вид 1898 І, ст. 332, і инші копії цієї „Supliki do Majestatu J. Кг. Mci і Rzplitej Wojska J. Кг. M. Zaporowskiego“. Пор. вище прим. 35 і лист Гетьмана до шлята волинської I XI 1650 р. (вище ст. 68—71).
  3. Цей пункт введений в Умову Зборівську, пізніще в Умову Білоцерківську 28 IX 1651 р. („Szlachta rzymskiej і greckiej religji, którzy byli przy Wojsku J. Kr. M. Zaporowskim... tych wszystkich ma okrywać amnestya“) і т.д. Про це ширше в моїй моноґрафії про Кричевського („Z Dziejów Ukrainy“ ст. 157 і дальші).